"Тисяча пагорбів" ненависті — як вбиває пропаганда

Історія з пропагандистом Красовським, який закликав в ефірі Russia Today палити та топити українських дітей, здивувала не кровожерливістю. Чимало було подібних закликів: вбивати полонених, бомбардувати українські міста, вбити Зеленського чи скинути ядерну бомбу на Лондон. Найімовірніше, здивувала реакція самих росіян, які вимагали покарати Красовського і навіть провести кримінальне розслідування.

Вигнали із гестапо за жорстокість

Цього, зокрема, зажадав один із депутатів держдуми. А канал RT, в особі його головного редактора Маргарити Сімоньян, анітрохи не менш кровожерливої особи, оголосив, що "зупиняє співпрацю" з пропагандистом. Зверніть увагу — він не був звільнений із вовчим квитком та забороною на професію, а з ним лише призупинили співпрацю. Припинили ненадовго, буквально за добу-дві Симоньян написала, що Антон "все усвідомив" і його вибачили.

Сама особистість Красовського теж особливих питань не викликає. Колишній ліберальний та опозиційний журналіст, який дуже швидко і вдало знайшов собі місце в жахливому механізмі російської пропаганди. Хіба що відрізняється більшою кровожерливістю, що, втім, характерно для людей, які змінюють на ходу переконання і політичну орієнтацію.

Сама історія російської пропаганди, яка від тонких механізмів промивання мозку перейшла до прямих закликів вбивати й руйнувати, буде ще досліджена та вивчена. Нині багатьох цікавить питання, як їх усіх покарають та яке місце пропаганда посідає у механізмі російського державного насильства.

"Тисяча пагорбів" пропаганди

Ось тут нічого нового немає. Історія руандійської радіостанції "Тисяча пагорбів" — класична ілюстрація того, як працює пропаганда і які бувають моторошні наслідки.

Геноцид у Руанді стався у середині 1994 року. Тоді, за різними даними, руандійці племені Хуту за три місяці вбили від 500 тисяч до мільйона своїх співвітчизників-тутсі. Темпи вбивств були набагато більшими, ніж навіть у Голокості, а способи значно менш витонченими. Жодної промислової основи чи плану просто вбивали: ножами, палицями, вогнепальною зброєю.

Геноцид у Руанді вивчали дуже ретельно. Дослідники намагалися докопатися до причин, які спонукали половину населення країни спробувати вбити всю другу половину. Але найцікавішими (якщо це слово взагалі сюди підходить) стали результати дослідження професора Девіда Янгізата-Дротта з Університету Цюріха. Причому Дротт був економістом, що, мабуть, і призвело до такого сенсаційного відкриття. Результати він виклав у статті Propaganda and Conflict: Evidence from the Rwandan Genocide ("Пропаганда та конфлікт: Досвід геноциду в Руанді"), яка і зробила мало кому відомого економіста знаменитим.

Пропаганда вбиває

Дротт, вивчаючи статистику вбивств, звернув увагу на дивну обставину. вбивства мали повсюдний і абсолютно невибірковий характер. Але в деяких районах Руанди їх було значно менше, а в деяких — майже не було. В одних регіонах тутсі вбивали поголовно, разом з ними винищуючи хуту, які були запідозрені в колаборціонізмі чи спробах допомогти жертвам геноциду. В інших — вбивства мали характер "окремих інцидентів".

У чому полягав цей феномен Дротт спочатку зрозуміти не міг і почав шукати цьому дивному явищу розумні пояснення. У спробах знайти їх він наклав кольорову карту вбивств (від червоного — максимальний рівень, до жовтого — низький рівень) на карту рельєфу Руанди та побачив разючу картину. На пагорбах убивали більше, у низинах — значно менше. Тоді він узяв карту покриття передавачів радіо "Тисяча пагорбів", наклав її третім шаром і зробив своє вражаюче відкриття. На пагорбах станція приймалася добре, у низинах погано. Професор Дротт встановив пряму залежність — що сильніший рівень пропаганди, то більше вбивств і охочих у них брати участь.

Радіо ненависті

Руанда — дуже бідна країна. Половина населення там не вміє читати, телевізор може дозволити собі одиниці. Радіо залишається єдиним засобом отримання інформації. У "Тисячі пагорбів" було лише два передавачі, які впевнено передавали сигнал у гористих районах. Це була приватна радіостанція, пов'язана з державним "Радіо Руанди" та отримувала від уряду фінансування. Співробітниками "Тисячі пагорбів" були виключно хуту, а ефір переповнений пропагандою проти тутсі. Ведучі прямо закликали винищувати їх, іноді перераховуючи в ефірі адреси та імена людей, які, на їхню думку, підлягали знищенню. Ось тільки одна цитата з ефіру: "Ви минули деяких ворогів. Ви повинні повернутися туди й покінчити з ними. Могили ще не наповнені!"

Дротт встановив разючу залежність. Там, де частка слухачів радіо була понад 80 відсотків, хуту охоче записувалися в каральні загони винищувачів. Там, де ця частка була нижчою за 80 відсотків — вбивств, а головне — охочих брати в них участь — було набагато менше. Як вважає Дротт, є певна критична маса, досягнувши якої пропаганда досягає своїх цілей.

Російська державна машина пропаганди — це, звичайно, не радіо "Тисяча пагорбів". Можливості там набагато більші та куди витонченіші. Давно освоєно інтернет, а телевізор, як і раніше, — основне джерело інформації (точніше, пропаганди) для більшості росіян. Тим важливіше буде зруйнувати цей механізм і покарати всіх, хто причетний до його створення та функціонування. Суд над творцями та співробітниками радіо "Тисяча пагорбів" триває досі. Хтось зумів зникнути, хтось помер, не дочекавшись вироку, а хтось уже отримав довічний термін.

Сподіватимемося, що на російських пропагандистів чекає така сама доля. У всякому разі, як це було з їхніми руандійськими колегами, земля повинна горіти у них під ногами. Вони не просто співучасники — вони є прямими організаторами геноциду в Україні.